УКРАИНА ШЕНГЕНСКАЯ
Вернуться на главную

Карта сайта

 Рубрики

 Разное

 Поиск на сайте
 Наши баннеры
 Наши партнеры
 Управление подпиской
 Обратная связь
 Контакты
 Старая версия сайта
 Помощь сайту

 Реклама


 Реклама
Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru

 Реклама
Украинский портАл
РУССКОЕ ВОСКРЕСЕНИЕ. Православие, самодержавие, народность
Белый Харьковъ - сайт Харьковского Союза Русского Народа
Ерошка - сайт для православных родителей
Православная женщина

СРН Феодосия


 Информер
Летописи обличают ложь об «Украине-Руси»-3



«Как нельзя разделить Пресвятую Троицу, Отца и Сына, и Святого Духа, это Един Бог, так нельзя разделить Русь великую, Русь малую и Русь белую. Это вместе Святая Русь. Знайте, помните и не забывайте.Преподобный Лаврентий говорил настойчиво и строго, с предупреждением, что наше родное слово Русь и русский. И обязательно нужно знать, помнить и не забывать, что было Крещение Руси, а не крещение Украины. Киев — это второй Иерусалим и мать русских городов» (Св. Преподобный Лаврентий Черниговский)





 Последние новости

Новые "герои" новой власти (Возможно ли примирение без покаяния?)

УКРАИНА ШЕНГЕНСКАЯ → УКРАИНСТВО ВМЕСТО СВЯТОЙ РУСИ → Фальсификации истории идеологами украинства → Украинские националисты в прошлом и настоящем

Теги:

 

 Действия
Печатать страницу   
Отправить другу   
Добавить в избранное   
Обсудить на форуме   
Предлагаем Вашему вниманию интереснейший материал, любезно предоставленный в электронном виде редакцией харьковской газеты «Вместе – вперед!» сайту «Украина Шенгенская». Накануне празднования 60-летия Победы активизировались определенные реваншистские круги, которые при содействии некоторых политических сил развернули массовую кампанию дезинформации, призванную обелить "светлый" образ воинов УПА и других участников антисоветских формирований, подчеркнуть их якобы значащую роль в победе над фашистскими захватчиками. Возможно ли примирение всех ветеранов 2-й Мировой Войны, по разные стороны окопов, без покаяния пособников гитеровцев? На основе анализа и исследования архивных исторических документов, используя работы независимых историков, воспоминания очевидцев и непосредственных участников тех событий по разные стороны фронта, автор из Львова Петр Гаёвый анализирует исторические предпосылки создания и деятельности украинских антисоветских вооруженных формирований, предоставив вам право самим сделать выводы о возможности "примирения".
Новые "герои" новой власти
(Возможно ли примирение без покаяния?)


Вторая мировая война вошла в историю как одно из грандиознейших событий 20 столетие и как ужаснейшая трагедия человечества. Географическое положение Украины и политическая ситуация в тогдашней Европе бросила наш народ в водоворот этих событий...
Ужасную цену пришлось заплатить нам за завоеванную Победу. На Украине нет, наверное, семьи, судьбы которой бы не истерзала безжалостная рука войны...
Но накануне празднования 60-летия Победы активизировались определенные реваншистские круги, которые при содействии некоторых политических сил развернули массовую кампанию дезинформации, призванную обелить "светлый" образ воинов УПА и других участников антисоветских формирований, подчеркнуть их якобы значащую роль в победе над фашистскими захватчиками.

Делаются попытки законодательно признать воинов УПА воюющей стороной, и приравнять их в льготах к ветеранам Советской армии.
В Западной Украине местные Совета давно сделали это. Пару лет тому Львовская областная власть подарила "ветеранам" УПА десятки автомобилей "Таврия". Все старания журналистов выяснить источника финансирования такого подарка оказались напрасными. В Львове десятки улиц названные именами этих "героев". В городах и селах массово устанавливаются памятники "борцам за свободу Украины".
А в Ивано-Франковской области неоднократно делались попытки предоставить льготы также и ветеранам дивизии СС "Галичина". Их называют " учасниками національно-визвольних змагань ", забывая о тех страшных преступлениях против человечества, которые они совершили.
В Львове создан " Музей національно-визвольних змагань України ", в экспозиции которого вы не найдете упоминания об украинцах, которые защищали Родину в Советской армии, вместе с тем широко представлена "героическая" история дивизии СС "Галичина" и УПА. При советской власти, музей Советской армии, который существовал еще 10 лет тому, был продан под реконструкцию то ли под отель, то ли под бизнес-центр, коммерческой структуре. Экспозиция музея бесследно исчезла. Как исчезают и приходят в упадок памятники советским воинам в Галичских селах.
В учебниках новейшей истории Украины подается искаженная информация о роли и месте Советской армии в Великой Отечественной войне. Львовских школьников водят на экскурсии в музей дивизии "Галичина" и УПА, ежегодно проводят фестивали "повстанческих" песен, в которых прославляются "герои", которые боролись с "москалями".
Оранжевая молодежь фотографируется в форме своих дедовВ центре Львова молодежь радостно фотографируется в нацистской форме. Печальноизвестный народный депутат Украины, в выступлении на горе Маковка открыто восхищается подвигами героев, которые "взяли пулемет и пошли стрелять москалей и жидов".
Вот и наш померанцевый президент призывает к примирению всех ветеранов, по разные стороны окопов... Но возможное ли примирение без покаяния?
Удивительно слышать о примирении из уст человека, который так и не был в состоянии примириться со своими политическими оппонентами на недавних выборах. Человека, который решился на небывалое преследование всех инакомыслящих. Господин президент называет себя сыном узника гитлеровских лагерей. Он еще вчера осуждал преступления нацистов против человечества на встрече в Аушвиц. Но знает ли господин президент, что во многих фашистских концлагерях была украинская охрана? Знает ли он о лагере смерти Собибор, который предохраняли украинские части, про сожженное СС "Галичина" украинское село Гута Пеняцька под Бродами, о десятках сожженных УПА польских сел на Волыни и про бандеровский террор против польского мирного населения в 1943-47 годах?
Наверное, знает, но все это замалчивается ради сегодняшних узко партийных интересов, ради получения дополнительной популярности у избирателей Западной Украины.
Ну что же, у каждого народа свои герои, а мы постараемся познакомить вас, дорогие читатели, с теми страницами украинской истории, которые не очень афишируются современной украинской историографией. Наш рассказ построен на анализе и исследовании архивных исторических документов. Используя работы независимых историков, воспоминания очевидцев и непосредственных участников тех событий по разные стороны фронта, мы попробуем проанализировать исторические предпосылки создания и деятельности украинских антисоветских вооруженных формирований, предоставив вам право самим сделать выводы о возможности "примирения".

Антибольшевистские украинские воинские формирования в период с 1933 по 1942 года
Украинская Воинская Организация ОУН

История воинских формирований Организации Украинских Националистов (далее - ОУН) начинается в 1933 году, когда между руководителем немецкого отдела воинской организации ОУН Р. Ярым и шефом нацистских штурмовых отрядов Э. Рэмом была достигнута договоренность о прохождении тренировок членов УВО ОУН на тренировочных базах СА (штурмовых отрядов нацистской партии). Позднее подобные тренировки проходили на базах абвера (немецкого военной разведки и контрразведки).
В 1938 году на территории Германии были созданы специальные тренировочные центры для подготовки украинских эмигрантов на случай войны против Польши и СССР.

"Дружины Украинских Националистов" (ДУН)ДУН в тренировочном лагере в Австрии
В марте 1941 года на переговорах лидеров ОУН с представителями немецкого военного командования было решено сформировать из числа украинцев-членов ОУН так называемой "Дружины украинских националистов" (ДУН) для участия в войне против СССР, которые составляли Украинский легион Вермахта. Главными требованиями ОУН при создании легиона были декларирование цели борьбы легиона "Создание Украинского самостийного соборного государства", политическое подчинение дружин ОУН и боевое применение только на восточном фронте.
Согласно замыслам Бандеры, один из отрядов ДУН должен был вместе с Вермахтом вступить в Киев и провозгласить там независимость Украины под протекторатом "Тысячелетнего Рейха".
Верил ли он в то, что Германия разрешит им создать независимую Украину? Во всяком случае перед ним был пример Хорватии и Словакии, которые с помощью немцев получили пусть и марионеточную, но все же государственность...
И следует напомнить, что все договоренности ОУН проводила исключительно с воинским командованием Рейха, политическое руководство и лично А. Гитлер не давал им ни единогоо обещания...
В состав ДУН вошли два батальона:

Батальон "НАХТИГАЛЬ"Церемония принятия присяги и вручение национального знамени в одной из украинских частей Вермахта, сентябрь 1942 года
В начале апреля 1941 года в лагере на юге Польши были собранные первые группы украинских добровольцев из числа военнопленных польской армии. Отсюда их перекинули на учебный полигон "Нойхаммер"(Силезия) для воинской подготовки.
Полностью сформированный батальон получил название "Специальная группа "Нахтигаль"(соловушка) и насчитывал в своих рядах 300 воинов (3 рты).
Как вспоминает в своих воспоминаниях ветеран ДУН, командир батальона "Роланд" Е. Побигущий, дали это название батальона за чрезвычайные вокальные данные его воинов, которые сразу же создали при нем хор.
Немецким командиром батальона был назначен обер-лейтенант А. Герцлер, а украинским - сотник Р. Шухевич (будущего главнокомандующего УПА). Командовали ртами и взводами украинские командиры, при которых находились немецкие офицеры связи и инструкторы. Был в батальоне и собственный греко-католический капеллан.



Батальон "РОЛАНД"
Офицеры батальона Роланд. Справа командир батальона - майор Е.Побигущий
Формирование второго батальона Украинского легиона, который получил кодовое название "Роланд", началось в середине 1941 года на территории Австрии. В отличие от "Нахтигаля", его личный состав большей мерой комплектовался украинскими эмигрантами первой волны и их потомками. Кроме того, до 15 % личного состава батальона составляли украинские студенты Вены и Грацу. Командиром батальона был назначен майор Е. Побигущий. Все командиры рот и взводов, а также инструкторы были украинцами, немецкое командование представляли лишь группа связи в составе 3 офицеров и 8 унтер-офицеров.
Тренировка батальона проходили в воинском лагере в замка Зауберсдорф в городе Нойштадт.

Овеянная мечтой "независимость"

Утром 30 июня 1941 года батальон "Нахтигаль" в составе 1-й горно-стрелецкой дивизии вместе с 1-м батальоном 800-го полка спецназначения "Бранденбург" занял Львов. На протяжении нескольких дней в городе прокатилась волна массовых арестов и репрессий против польского населения, прежде всего против интеллигенции и профессуры.
Стараясь "поставить немцев перед фактом" существование "независимой" Украинского государства, С. Бандера отдает приказ о ее провозглашении.
Захватив Львовскую радиостанцию, ближайший сподвижник С. Бандеры, Ярослав Стецько провозглашает "Акт восстановления независимости Украины".
Он и возглавил сформированное ОУН так называемое Временное Государственное Правление, в которое вошли и представители других антисоветских партий. Так в частности пост "министра обороны" занял "эсер" генерал Всеволод Петров, член УНДО Евгений Храплывый занял должность министра сельского хозяйства, а уроженец восточной Украины беспартийная Алексей Гай-Головко получил должность министра информации и пропаганды. Сам С. Бандера находился в это время в Кракове.
Сначала факту провозглашения этого акта немцы не придали надлежащего значения. Но в скором времени, через несколько дней, все члены так называемого "правительства Стецько" были арестованные и заключены в концлагере Заксенхаузен. Туда же после пребывания в тюрьме в Берлине был переведен и С. Бандера.

Боевые действия ДУН

Дальнейший путь батальона "Нахтигаль" пролегал через Тернополь и Винницу, где он принимал непосредственное участие в боях с Советской армией при прорыве "Сталинской линии обороны", на Киев.
Батальон "Роланд" в начале июня 1941 года отбыл к южной Буковине, где еще около месяца проходил интенсивную тренировку, по окончании которой он был направлен в район Ясс, а потом через Кишинев и Дубоссары на Одессу.
В это время сложилась странная политическая ситуация. Вот как описывает ее в своих воспоминаниях командующий батальона "Роланд" Евгений Побигущий:
"...Ощущалось шаткое положение ДУН. У нас не было никакой связи с нашим руководством, то есть с теми, которые имели связи с вермахтом, так как все они были в заключении. ... какая-то странная и невероятная политика. Высылать легион на фронт, а вместе с тем подвергать заключению тех, кто его создал..." (Е. Побигущий. Мозаика моих воспоминаний. Ивано-Франковск: "Лилея-нв", 2002, с. 60).
В это время руководство ДУН в лице Р.Шухевича присылает немецкому командованию протест против ареста С.Бандеры и "правительства Стецько". В ответ руководство Вермахта отзовет батальоны с фронта.
Группа командиров ДУН. Второй слева - сотник Роман ШухевичВ конце октября 1941 года оба батальона передислоцируются к Франкфурте-на-Одере и реорганизуются в 201-й вспомогательный батальон полиции под командованием того же Е. Побигущого. Его заместителем стал Р. Шухевич.
Каждый из воинов и офицеров лично подписал контракт на один год прохождения службы без приведения к любой присяге.
Конечно ж, ни о каких уступках немецкой власти, в деле признания украинской "государственности", ни об увольнении заключенного "правительства" и речи быть не могло.
Перед общим строем батальона немецкий представитель ОКВ (главное воинское командование) предложил всем, кто не согласился подписать контракт на таких условиях, оставить службу и поехать домой. Из 650 воинов личного состава таких обнаружилось лишь 15.
Так, декларируя в начале, высокие идеалы "освобождения украинского народа" и создания украинской государственности, легион ДУН закончил свой боевой путь в качестве обычных наемников. Дешевого "пушечного мяса" в кровавой гитлеровской мясорубке. Дешевого в прямом содержании этого слова, так как денежное удержание его воинов было значительно ниже воинов вермахта.
Далее "славный" этих "героев" пролегал к Беларуси, где к январю 1943 года батальон выполнял карательные рейды по борьбе с отрядами красных партизан и нес охранительную службу на железной дороги и охране мостов через речки Березина и Двина.
В Беларуси легионеры "прославились" не только карательными операциями против партизан, но и постоянными "поборами" среди и так крайне нищего населения.
Даже немецкая оккупационная власть вынуждена была открыть следствие по фактам мародерства и составить специальную комиссию...
Обратимся в воспоминания того же Е. Побигущого: "...наибольшие трудность возникали не так в охране мостов или прочесывании лесов, как в снабжении продовольствий. ... однажды часовой застрелил вола, который ходил по полю, а мясо того вола съели воины из сотни Шухевича. ... немцы развели большое следствие по тому делу..." (Е. Побигущий. Мозаика моих воспоминаний. - Ивано-Франковск: "Лилея-нв", 2002 . - с. 65-69.)
В ноябре 1942 – январе 1943 лет батальон расформировали. После его расформирования практически весь его личный состав влился в ряды УПА, заняв в нем должности командиров и инструкторов.
Высшее руководство батальона приняло участие в формировании дивизии СС "Галичина".

Украинская Повстанческая Армия (УПА)

История ее создания до сих пор вызывает бушующие дискуссии среди историков.
Добровольцы в Перемышле, 1943 годКое-кто считает ее правоприемницей Лесной Сечи Тараса Бульби-Боровца, которая действовала на Волыни и под Сернами, кое-кто предоставляет другие данные. Общим для всех есть лишь один факт - идейным вдохновителем и непосредственным организатором ее создания была ОУН. Детальная программа ее действий была принята и утвержденная на 3-му чрезвычайном подпольном съезде ОУН, который состоялся 21-25 августа 1943 года. Эта программа была распространена отдельной брошюрой под названием "За что борется УПА".
Скелет армии создали командиры и старшины, которые имело опыт антипартизанской борьбы в Беларуси, которые были хорошо обучены в воинских лагерях ДУН, и имели значительный боевой опыт, добытый в батальонах "Нахтигаль" и "Роланд". Вот как описывает их умение член националистического подполья на Львовщине и воин УПА Д. Сусик. Описывая привычки своего инструктора, который прошел обучения в украинском легионе, он пишет: "...он нас научил, как свалить человека из ног, чтобы она и не ожидала, как вылазить на совсем равную стену, как прыгать с десятиметровой высоты..." (Г. Гордасевич. Степан Бандера - человек и миф. Львов: ЛА Пирамида, 2001. - с. 97.) Все умения пригодились воинам УПА в развязанной ими неслыханной резне польского населения Волыни и Подолья в 1944-1947 годах.

Воинские действия УПА против польского мирного населения Волыни и Подолья и польской Армии Краёвой (АК) в 1943-1947 годах.


Волынь и часть Подолья, которые до 1939 года входили в состав Польши, стали ареной отчаянных боев, между действующей в подполье польской Армией Краевой (АК), которой руководило эмигрантское правительство Польши из Лондона, и воинами УПА.
Вот как описывает эти события в книжке "Операция Висла" польского историка Эдварда Пруса ксендз Хенрик Янковский:
"...На этих просторах, в достойном соседстве изначально мирно проживали украинцы и поляки... Их дети вместе забавлялись и ходили в одни и те же школы, они помогали друг-другу по-соседски обрабатывать одну и ту же родную землю, так как не было среди них ненависти...Много семей составляли смешанные пары...И вот тот же сосед, с которым рядом вместе выходили в поле, затуманенный человеконенавистнической теорией вечной вражды..., бросал в окно гранату или горящую головню, разбивал дверь обухом топора, насиловал, производил поджог, убивал..."
"...Первое массовое убийство имело место 9 февраля 1943 года в селе Парошли Сарненского уезда, где боевики УПА, действуя коварно, выдавая себя за партизан, зарезали, закололи или застрелили 143 лица, подвергая многих из них, также и детей, рафинированной пытке. Командиром боевого отряда был известный в тех местах сын священника Петр Нетович..."
"...Поляки, которые не хотели братоубийственной войны, попробовали навязать диалог. Указывая на гитлеровцев и большевиков, как на общих врагов, искали согласия. Высылали письма и своих эмиссаров к командирам местных отрядов, лишь бы прорвать блокаду взаимных недоразумений и дать пример доброй воли. В день 10 июля 1943 года к штаб-квартире украинской националистической группы, которая готовила следующую экстремистскую акцию, прибыли польские парламентарии, чтобы по доверенности делегата Правительства Казимира Банаха достичь договоренности об общих действиях против немцев украинского подполья и Волынского округа АК и Крестьянских батальонов... (входили в структуру АК)". Парламентерами были "...офицеры в воинской форме Ян Зигмунд Румель и Кшиштоф Маркевич, которых привез возница Витольд Добровольский. После зверского избиения в штаб-квартире известного своими "подвигами" предводителя командира северо-западной группы УПА Юрия Стельмащука, по его приказу они были зверски убитые - разорваны конями. Таков был ответ бандита на благородное предложение военного..."
"...11 июля 1943 года в воскресенье убийцы из так называемой УПА осуществили нападение на более сотни волынских сел, безжалостно истребляя их польское население..."
"...В шести костелах в селах Порицк, Киселин, Октавин, Крымно, Хрынув и Свойчув приняли мученическую смерть тысячи собравшихся на службу божью, не помиловали ни несовершеннолетних детей, которые принимали первое причастие, ни священнический чин..." (Edward Prus. Operacja "Wіsla. - "Nortom", Wroclaw: - 2002 - str. 4-6).
На противодействие бесчинствам УПА польское население Подолья и Волыни начало создавать отряды самообороны, активнее вливалось в подразделы АК, сотрудничало с красными партизанами.
Боевые стычки между ними и УПА не закончились с концом войны и длились даже до 1947 года, когда достигли своего апогея во время проведения "операции Висла".

Борьба УПА против немецкой оккупационной властиСын полка...Современные западно-украинские историки в своих "научных" работах подчеркивают "героическую борьбу" воинов УПА с немецко-фашистскими захватчиками, однако анализ некоторых исторических документов досказывает, что если стычки между УПА и немцами и имели место, то они носили скорее эпизодический характер. В основном воина УПА совершали нападения на продовольственные и товарные составы, грабили промышленные объекты, разрушали коммуникации, расправлялись с членами немецкой администрации. В открытые бои с регулярными частями вермахта они не вступали. Предлагаем вам цитаты из официальных немецких документов, которые приведенные в книжке Г. Гордасевича "Степан Бандера - человек и миф".

"...ДОКУМЕНТ № 143
Отрывок донесений из оккупированных районов востока.
№22
Берлин, 25 сентября 1942 года. Секретно.
Начальник полиции безопасности и СД (...)

Украинское движение сопротивления.
Начальник СП и СД Кракова во время одной акции перехватил листовку движения Бандеры, в которой показано отношение к борьбе советских и польских партизан (на Украине), листовка имеет заголовок "Борьба партизан и наше отношение к ней". В ней в частности написано:
...Поляки и большевики могут вести партизанскую войну, сколько им хочется, это нас совсем не касается до тех пор, пока эта борьба не будет направлена против нас. Сталин и Сикорский хотели бы убить одним выстрелом двух зайцев: обезвредить немцев и с немецкой помощью разбить украинцев.
Украинцы не брали и не будут брать участия в этой войне...Немцы сами хорошо понимают ситуацию..."

"ДОКУМЕНТ № 182
Письмо Коха к Розенбергу относительно сопротивления в рейхскомиссариате Украина
Ровно, 25 июня 1943 года, секретно.
Рейхскомиссариат Украины
У-1-7422, № 378/43 (...)
Берлин,
Рейхсминистру А. Розенбергу, лично.
Объект: ситуация с бандами.
...Украинские национальные банды имеют суровое и умелое руководство и столько вооружение, что это вызовет удивление...Банды нападают...на железные дороги, дороги и мосты, государственные хозяйства, молочарни, составы хлеба и сена, а также на доступные им промышленные предприятия..."
Да, немцы в самом деле "хорошо понимали ситуацию", как отмечает в своей книжке "Под флагами врага" современный русский историк С. Дробязко (С. Дробязко. Под флагами врага. - Г.: ЕКСМО, 2004. - с. 131, 132), "...Немецкий зондерштаб "Р" поддерживал связи с антисоветски-настроенными вооруженными группами в тылу Красной армии, а также с отрядами УПА..."
Зондерштаб "Р" (особый штаб "Россия") - секретная организация для наблюдения за партизанским движением. Организационно подчинялась абверовскому штаба "Валли" и действовала в Варшаве под вывеской "Восточная строительная фирма Гильгена". В Пскове, Минску, Киеве и Симферополе были организованные главные резидентуры... Общая численность состава зондерштабу была близко 1000 человек.

Некоторые современные исторические источники стараются нивелировать роль ОУН в создании и руководстве УПА, подавая это вооруженное формирование в образе внепартийных "народных мстителей", которые стихийно поднялось на вооруженную борьбу. Наилучшим ответом им может стать заявление Главного командования УПА от 28 сентября 1947 года.
"...Украинская Повстанческая Армия образовалась из боевых групп ОУН (управляемой С. Бандерой) 1942 года... На протяжении 1942-43 лет в УПА влились украинские народные массы... УПА целиком признает тот исполинский вклад, который внесла ОУН, управляемая С. Бандерой в дело образования, укрепление и развития УПА. ОУН положила основу УПА, она скрепила ее своими высокоидейными кадрами..." Тарас Чупринка (Роман Шухевич) - Главный Командир УПА 1947 года (Г. Гордасевич. Степан Бандера - человек и миф. Львов: "ЛА Пирамида", 2001 , с. 119).
О каких высокоидейных кадрах говорит господин Роман? О бывших воинах-карателях Украинского легиона, или про дезертиров из дивизии СС "Галичина", которые массово убегали в УПА после сокрушительного поражения от Советской армии под Бродами, а может он имеет в виду "героев", которые массово вырезали польское население на приграничных землях?
Оставим этот риторический вопрос без ответа и перейдем к рассказу про еще одну "героическую" страницу истории "борцов за свободу Украины".

Дивизия СС "Галичина"(1-ая дивизия УД УНА)

Идею создания дивизии СС "Галичина" выдвинул председатель так называемого Украинского Центрального Комитета профессор Кубиёвич. Эта организация была создана в начале войны для активного сотрудничества с оккупационной властью. В марте 1943 года управляющий Генеральным округом "Галиция" бригаденфюрер СС О. Вехтер добился от Гимлера разрешения на формирование из галичан воинской единицы СС.
Рейхсфюрер СС Гимлер принимает парад 14 дивизии войск СС Галичина , июнь 1942 годаРейхсфюрер СС пошел на это, отдавая дань исторической традиции, поскольку до 1918 года Галичина входила в состав Австро-Венгерской империи и отличилась в Первой мировой войне, поставляя воинов в австрийскую армию. Само название СС была созвучная с УСС (украинские сечевые стрельцы). Здесь сполна проявилось исторически-сформированное отношение немцев и австрийцев к галичанам, которых они воспринимали как не совсем украинцев. В дивизию было запрещено принимать воинов негаличан.
О наборе добровольцев в дивизии было объявлено 28 апреля 1943 года.
На призыв откликнулось около 70000 галичан, из которых в ряды дивизии было принято только 14000. Остальные добровольцы были принято в состав немецкой полиции. Из них было сформировано пять новых полицейских полков с номерами от 4-го по 8-й. В дальнейшем эти полки были расформированы, а их личный состав использовался для пополнения потерь дивизии.
Тренировочные сборы дивизии СС "Галичина" начала в лагере "Дембица" на территории Генерал-губернаторства. 350 офицеров и около 2000 унтер-офицеров были направлены в Рейх для подготовки согласно требованиям СС. Много офицеров в дивизии были немцами, или фольксдойче. Немцами были также и первые два командира - бригаденфюрер СС Шиман и Ф. Фрайтаг, который сменил его 23 ноября 1943 года. По общей номенклатуре войск СС дивизии был присвоен 14-й порядковый номер.
В мае 1944 года дивизия была отправлена в Нойгаммер (Силезия) для дальнейшего обучения. В мае ее лично проинспектировал Гимлер, который остался удовлетворенным ее боевой военной подготовкой. В июне 1944 года дивизия отбыла на восточный фронт, где сразу же была брошена в бой против Советской армии под Бродами.
В боях под Бродами дивизия "отличилась" своими карательными действиями против мирного, в основном польского, население. Эсэсовцы из "Галичины" полностью сожгли село Гута Пеняцка, истребив его гражданское население.
Вот что пишут о трагедии Гуты Пеняцькой польские историки Шота и Щесняк в своей книге "Дрога к никонд" (Варшава, 1973, с. 127).
"...27 февраля 1944 года отряд отдел галичских эсэсманов провел пацификацию польского села Гута Пеняцка около Бродов. Женщины и дети были согнаны в несколько домов, которые потом подожгли, а мужнин расстреляли в местной часовне. В целом погибло близко 500 человек..."
А вот как освещает это событие "борец за свободу Украины", известный нам майор Е.Побигущий, который служил тогда уже в дивизии СС "Галичина":
"... Из рассказов боевой группы Байерсдорфа известно, что наступающие части на Гуту Пеняцку поляки встретили пулеметным огнем и упорно обороняли село. В боя сгорели костел и разные дома... естественно, что мирное население понесло потери..." (Е. Побигущий. Мозаика моих воспоминаний. Ивано-Франковск: "Лилея-нв", - 2002, с. 134, 135).

Перевод с украинского – редакция сайта «Украина Шенгенская»

Специально для "Вместе - вперед!" Петр Гаёвый, г. Львов. Электронный вариант специально предоставлен сайту «Украина Шенгенская» редакцией харьковской газеты «Вместе – вперед!»

Продолжения следует.


Приводим публикацию также и на языке оригинала - украинском:


Нові «герої» нової влади

Друга світова війна ввійшла в історію як одна
із грандіозніших подій 20 століття і як найжахливіша трагедія людства. Географічне положення України
та політична ситуація в тогочасній Європі кинула наш народ у вир цих подій...
Жахливу ціну довелось заплатити нам за виборену Перемогу. На Україні немає напевно родини, долі якої б не понівечила безжалісна рука війни...
Але напередодні святкування 60-річчя Перемоги активізувались певні реваншистські кола, які за сприяння деяких політичних сил розгорнули масову кампанію дезінформації, що покликана обілити «світлий» образ вояків УПА та інших учасників антирадянських формувань, підкреслити їх нібито значущу роль у перемозі над фашистськими загарбниками.

Робляться спроби законодавчо визнати вояків УПА воюючою стороною, та прирівняти їх у пільгах до ветеранів Радянської армії.
У Західній Україні місцеві Ради давно зробили це. Пару років тому Львівська обласна влада подарувала «ветеранам» УПА десятки автомобілів «Таврія». Усі намагання журналістів вияснити джерела фінансування такого подарунку виявилися марними. У Львові десятки вулиць названі іменами цих «героїв». У містах і селах масово встановлюються пам’ятники «борцям за волю України».
А в Івано-Франківській області неодноразово робилися спроби надати пільги також і ветеранам дивізії СС «Галичина». Їх називають «учасниками національно-визвольних змагань», забуваючи про ті страшні злочини проти людства, які вони скоїли.
У Львові створено «Музей національно-визвольних змагань України», в експозиції якого ви не знайдете згадки про українців, які захищали Батьків¬щину у Радянській армії, натомість широко представлена «героїчна» історія дивізії СС «Галичина» та УПА. За радянської влади, музей Радянської армії, що існував ще 10 років тому, було продано під реконструкцію чи то на готель, чи то на бізнес-центр, комерційній структурі. Експозиція музею безслідно зникла. Як зникають та занепадають пам'ятники радянським воїнам у Галицьких селах.
У підручниках новітньої історії України подається викривлена інформація про роль і місце Радянської армії у Великій Вітчизняній війні. Львівських школярів водять на екскурсії до музею дивізії «Галичина» та УПА, щорічно проводять фестивалі «повстанських» пісень, в яких прославляються «герої», що боролись з «москалями».
У центрі Львова молодь радісно фотографується у нацистській формі. Сумновідомий народний депутат України, у виступі на горі Маківка відкрито захоплюється подвигами героїв, що «взяли кулемет та пішли стріляти москалів та жидів».
Ось і наш помаранчевий президент закликає до примирення всіх ветеранів, по різні боки окопів... Але чи можливе примирення без покаяння ?
Дивно чути про примирення із уст людини, яка так і не спромоглася примиритися зі своїми політичними опонентами на нещодавніх виборах. Людини, що розв’язала небувале переслідування всіх інакшомислячих. Пан президент називає себе сином в’язня гітлерівських таборів. Він ще вчора засуджував злочини нацистів проти людства на зустрічі в Аушвіці. Але чи знає пан президент, що в багатьох фашист¬ських концтаборах була українська охорона? Чи знає він про табір смерті Собібор, який охороняли українські частини, про спалене СС «Галичиною» українське село Гута Пеняцька під Бродами, про десятки спалених УПА польських сіл на Волині та про бандерівський терор проти польського мирного населення у 1943-47 роках.
Напевно знає, але все це замовчується заради сьогоднішніх вузько партійних інтересів, заради здобуття додаткової популярності у виборців Західної України.
Ну що ж, у кожного народу свої герої, а ми постараємось познайомити вас, дорогі читачі, із тими сторінками української історії, які не дуже афі¬шуються сучасною українською історіографією. Наша розповідь побудована на аналізі і досліджені архівних історичних документів. Використовуючи праці незалежних істориків та спогади очевидців та безпосередніх учасників тих подій по різні боки фронту, ми спробуємо проаналізувати історичні передумови створення та діяльності українських антирадянських збройних формувань, надавши вам право самим зробити висновки про можливість «примирення».

Антибільшовицькі українські військові формування в період з 1933 по 1942 року

Українська Військова
Організація ОУН


Історія військових формувань Організації Українських Націоналістів (далі – ОУН) розпочинається у 1933 році, коли між керівником німецького відділу військової організації ОУН Р. Ярим та шефом нацистських штурмових загонів Е. Ремом було досягнуто домовленість про проходження тренувань членів УВО ОУН на тренувальних базах СА (штурмових загонів нацистської партії). Пізніше подібні тренування проходили на базах абвера (німецької військової розвідки та контррозвідки).
У 1938 році на території Німеччини були створені спеціальні тренувальні центри для підготовки українських емігрантів на випадок війни проти Польщі та СРСР.

«Дружини Українських Націоналістів» (ДУН)

У березні 1941 року на переговорах лідерів ОУН з представниками німецького військового командування було вирішено сформувати з числа українців-членів ОУН так звані «Дружини українських націоналістів» (ДУН) для участі у війні проти СРСР, які складали Український легіон Вермахту. Головними вимогами ОУН при створенні легіону були декларування цілі боротьби легіону «Створення Української самостійної соборної держави», політичне підпорядкування дружин ОУН і бойове застосування тільки на східному фронті.
Згідно задумів Бандери один із загонів ДУН повинен був разом із Вермахтом вступити до Києва і проголосити там незалежність України під протекторатом «Тисячолітнього Рейху».
Чи вірив він у те, що Німеччина дозволить їм створити незалежну Україну? В усякому разі перед ним був приклад Хорватії і Словаччини , які за допомогою німців здобули нехай і маріонеткову та все ж державність...
Та варто нагадати, що всі домовленості ОУН проводила виключно із військовим командуванням Рейху, політичне керівництво та особисто А. Гітлер не давав їм жодних обіцянок...
До складу ДУН увійшли два батальйони:

Батальйон «НАХТІГАЛЬ»

На початку квітня 1941 року в таборі на півдні Польщі були зібрані перші групи українських добровольців із числа військовополонених польської армії. Звідси їх перекинули на учбовий полігон «Нойхаммер»(Сілезія) для військової підготовки.
Повністю сформований батальйон дістав назву «Спеціальна група «Нахтігаль»(соловейко) і налічував у своїх лавах 300 вояків (3 роти).
Як згадує у своїх спогадах ветеран ДУНу, командир батальйону «Роланд» Є. Побігущий, дали цю назву батальйону за надзвичайні вокальні дані його вояків, які одразу ж створили при ньому хор.
Німецьким командиром баталь¬йону було призначено обер-лейтенанта А. Герцлера, а українським – сотника Р. Шухевича (майбутнього головнокомандувача УПА). Командували ротами та взводами українські командири, при яких знаходилися німецькі офіцери зв'язку та інструктори. Був у батальйоні і власний греко-католицький капелан.

Батальйон «РОЛАНД»

Формування другого батальйону Українського легіону , що дістав кодову назву «Роланд», розпочалось у середині 1941 року на території Австрії. На відміну від «Нахтігалю», його особовий склад більшою мірою комплектувався українськими емігрантами першої хвилі та їх нащадками. Крім того, до 15 % особового складу батальйону становили українські студенти Відня і Грацу. Командиром баталь¬йону було призначено майора Є. Побігущого. Всі командири рот і взводів, а також інструктори були українцями, німецьке командування представляли лише група зв'язку в складі 3 офіцерів та 8 унтер-офіцерів.
Тренування батальйону проходили у військовому таборі у замку Зауберсдорф в місті Нойштадт.

Омріяна «незалежність»

Ранком 30 червня 1941 року батальйон «Нахтігаль» у складі 1-ї горно-стрілецької дивізії разом із 1-м батальйоном 800-го полку спецпризначення «Бранденбург» зайняв Львів. Протягом декількох днів містом прокотилась хвиля масових арештів та репресій проти польського населення, насамперед проти інтелігенції та професури.
Намагаючись «поставити німців перед фактом» існування «незалежної» Української держави, С. Бандера віддає наказ про її проголошення.
Захопивши Львівську радіостанцію, найближчий сподвижник С. Бандери, Ярослав Стецько проголошує «Акт відновлення незалежності України».
Він і очолив сформоване ОУН так зване Тимчасове Державне Правління, до якого ввійшли і представники інших антирадянських партій. Так зокрема посаду «міністра оборони» посів «есер» генерал Всеволод Петрів, член УНДО Євген Храпливий обійняв посаду міністра сільського господарства, а уродженець східної України безпар¬тійний Олекса Гай-Головко отримав посаду міністра інформації та пропаганди. Сам С. Бандера перебував у цей час у Кракові.
Спочатку факту проголошення цього акту німці не придали належного значення. Але незабаром, через кілька днів всі члени так званого «уряду Стецька» були заарештовані та ¬ув'язнені у концтаборі Заксенхаузен. Туди ж після перебування в тюрмі у Берліні було переведено і С. Бандеру.

Бойові дії ДУН

Подальший шлях батальйону «Нахтігаль» прямував через Тернопіль і Вінницю, де він приймав безпосередню участь у боях з Радянською армією при прориві «Сталінської лінії оборони», на Київ.
Батальйон «Роланд» на початку червня 1941 року відбув до південної Буковини, де ще близько місяця проходив інтенсивне тренування, по закінченні якого він був направлений в район Ясс, а потім через Кишинів та Дубоссари на Одесу.
У цей час склалася дивна політична ситуація. Ось як описує її у своїх спогадах командувач батальйону «Роланд» Євген Побігущий:
«...Відчувалось непевне положення ДУН. У нас не було ніякого зв'язку з нашим проводом, тобто з тими, що мали зв'язки з вермахтом, бо всі вони були ув'язнені. ... якась дивна і неймовірна політика. Висилати легіон на фронт, а водночас ув'язнювати тих, хто його творив...» (Є. Побігущий. Мозаїка моїх спогадів. Івано-Франківськ: «Лілея-НВ», 2002, с. 60).
У цей час керівництво ДУНу в особі Р.Шухевича надсилає німецькому командуванню протест проти арешту С.Бандери та «уряду Стецька». У відповідь керівництво Вермахту відкликає батальйони із фронту.
Наприкінці жовтня 1941 року обидва батальйони передислокуються до Франкфурту-на-Одері й реорганізуються у 201-й допоміжний батальйон поліції під командуванням того ж Є. Побігущого. Його заступником став Р. Шухевич.
Кожен із вояків і офіцерів особисто підписав контракт на один рік проходження служби без приведення до будь-якої присяги.
Звичайно ж, ні про які поступки німецької влади, у справі визнання української «державності» , ані про звільнення ув'язненого «уряду» і мови бути не могло.
Перед загальним строєм баталь¬йону німецький представник ОКВ (головного військового командування) запропонував всім, хто не погодився підписати контракт на таких умовах, залишити службу і поїхати додому. Із 650 вояків особового складу таких знайшлося лише 15.
Так, декларуючи на початку, високі ідеали «визволення українського народу» та створення української державності, легіон ДУН закінчив свій бойовий шлях у якості звичайних найманців. Дешевого «пушкового м'яса» у кривавій гітлерівській м'ясорубці. Дешевого в прямому змісті цього слова, так як грошове утримання його вояків було значно нижчим від вояків вермахту.
Далі «славний шлях» цих «героїв» пролягав до Білорусі, де до січня 1943 року батальйон виконував каральні рейди по боротьбі із загонами червоних партизан та ніс охоронну службу по охороні залізниці й мостів через річки Березина та Двина.
У Білорусі легіонери «прославились» не тільки каральними операціями проти партизан, але й постійними «поборами» серед і так вкрай злиденного населення.
Навіть німецька окупаційна влада вимушена була відкрити слідство за фактами мародерства і створити спеціальну комісію...
Звернемося до спогадів того ж Є. Побігущого: «...найбільші труднощі виникали не так в охороні мостів чи прочісуванні лісів, як у постачанні харчів. ... одного разу стійковий застрелив вола, що ходив по полі, а м'ясо з того вола з'їли вояки із сотні Шухевича. ... німці розвели велике слідство у тій справі...» (Є. Побігущий. Мозаїка моїх спогадів. – Івано-Франківськ: «Лілея-НВ», 2002 . – с. 65-69.)
У листопаді 1942 – січні 1943 років батальйон розформували. Після його розформування практично весь його особовий склад влився до лав УПА, посівши у ньому посади командирів та інструкторів.
Вище керівництво батальйону взяло участь у формуванні дивізії СС «Галичина».

Українська Повстанська Армія (УПА)

Історія її створення досі викликає бурхливі дискусії серед істориків.
Дехто вважає її правонаступницею Лісової Січі Тараса Бульби-Боровця, що діяла на Волині та під Сарнами, дехто подає інші дані. Спільним для всіх є лише один факт – ідейним натхненником і безпосереднім організатором її створення була ОУН. Детальна програма її дій була прийнята та затверджена на 3-му надзвичайному підпільному з'їзді ОУН, що відбувся 21-25 серпня 1943 року. Ця програма була поширена окремою брошурою під назвою «За що бореться УПА».
Кістяк армії створили командири та старшини, які мали досвід анти¬партизанської боротьби у Білорусі, які були добре навчені у військових таборах ДУН, та мали значний бойовий досвід, здобутий у батальйонах «Нахтігаль» та «Роланд». Ось як описує їх уміння член націоналістичного підпілля на Львівщині і вояк УПА Д. Сусік. Описуючи навички свого інструктора, який пройшов навчання в українському легіоні, він пише: «...він нас навчив, як звалити людину з ніг, щоб вона і не спам’яталася, як вилазити на зовсім рівну стіну, як стрибати з десятиметрової висоти...» (Г. Гордасевич. Степан Бандера – людина і міф. Львів: ЛА Піраміда, 2001. – с. 97.) Усі вміння стали в нагоді воякам УПА в розв’язаній ними нечуваній різні польського населення Волині та Поділля у 1944-1947 роках.

Військові дії УПА проти польського мирного населення Волині та Поділля і польської Армії Крайової (АК) у 1943-1947 роках.

Волинь і частина Поділля, які до 1939 року входили до складу Польщі, стали ареною запеклих боїв, між діючою у підпіллі польською Армією Крайовою (АК), якою керував емігрантський уряд Польщі із Лондона, та вояками УПА.
Ось як описує ці події у книжці «Операція Вісла» польського історика Едварда Пруса ксьондз Хенрик Янковський:
«...На цих теренах, у гідному сусідстві споконвічно мирно проживали українці і поляки... Їх діти разом бавилися і ходили до одних і тих же шкіл, вони допомагали один-одному по-сусідськи обробляти одну і ту ж рідну землю, бо не було посеред них ненависті...Багато родин складали мішані пари...І ось той же сусід, з яким поряд разом виходили в поле, затуманений людоненависною теорією одвічної ворожнечі..., кидав у вікно гранату або палаючу головню, розбивав двері обухом сокири, ґвалтував, підпалював, вбивав...»
«...Перше масове вбивство мало місце 9 лютого 1943 року в селі Парошлі Сарненського повіту, де боївка УПА, діючи підступно, видаючи себе за партизан, зарізала, заколола або застрелила 143 особи, піддаючи багатьох з них, також дітей, вирафінованим тортурам. Командиром боївки був відомий в тих місцях син священника Петро Нетович...»
«...Поляки, які не хотіли братовбивчої війни, спробували нав»язати діалог.
Вказуючи на гітлерівців та більшовиків, як на спільних ворогів, шукали порозуміння. Висилали листи та своїх емісарів до командирів місцевих боївок, аби прорвати блокаду взаємних непорозумінь та надати приклад доброї волі. В день 10 липня 1943 року до штаб-квартири української націоналістичної групи, яка готувала наступну екстремістську акцію, прибули польські парламентарії, щоб за дорученням делегата Уряду Казиміра Банаха досягнути домовленості про спільні дії проти німців українського підпілля і Волинського округу АК та Селянських батальйонів... (входили до структури АК)». Парламентарями були «...офіцери у військовій формі Ян Зиґмунд Румель та Кшиштоф Маркевич, яких привіз возниця Вітольд Добровольський. Після звірського побиття у штаб-квартирі відомого своїми «подвигами» ватажка командира північно-західної групи УПА Юрія Стельмащука, за його наказом вони були звірсько вбиті через розірвання кіньми. Така була відповідь бандита на шляхетну пропозицію військового...»
«...11 липня 1943 року в неділю убивці із так званої УПА здійснили напад на понад сто волинських сіл, безжалісно винищуючи їх польське населення...»
«...В шести костелах в селах Порицьк,Кісєлін,Октавін,Кримно, Хринув та Свойчув зазнали мученицької смерті тисячі зібравшихся на службу божу, не помилували ані неповнолітніх дітей, які приймали перше причастя, ані священників...» (Edward Prus. Operacja «Wisla. – «Nortom», Wroclaw: – 2002 – str. 4-6).
На протидію безчинствам УПА польське населення Поділля і Волині почало створювати загони самооборони, активніше вливалось в підрозділи АК, співпрацювало із червоними партизанами.
Бойові сутички між ними і УПА не закінчились з кінцем війни і тривали а ж до 1947 року, коли досягли свого апогею під час проведення «операції Вісла».

Боротьба УПА проти німецької окупаційної влади

Сучасні західно-українські історики у своїх «наукових» працях підкреслюють «героїчну боротьбу» вояків УПА із німецько-фашистськими загарбниками, однак аналіз деяких історичних документів доказує, що якщо сутички між УПА і німцями і мали місце, то вони носили радше епізодичний характер. В основному вояки УПА чинили напади на продовольчі і товарні склади, грабували промислові об'єкти, порушували комунікації, розправлялись із членами німецької адміністрації. У відкриті бої з регулярними частинами вермахту вони не вступали. Пропонуємо вам цитати із офіційних німецьких документів, що наведені у книжці Г. Гордасевича «Степан Бандера – людина і міф».
«...ДОКУМЕНТ № 143
Уривок з донесень із окупованих районів сходу.
№22
Берлін, 25 вересня 1942 року. Секретно.
Начальник поліції безпеки та СД (...)

Український рух опору.

Начальник СП і СД Кракова під час однієї акції перехопив листівку руху Бандери, в якій показано ставлення до боротьби радянських та польських партизан (на Україні), листівка має заголовок «Боротьба партизан і наше ставлення до неї». У ній зокрема написано :
...Поляки і більшовики можуть вести партизанську війну, скільки їм хочеться, це нас зовсім не стосується доти, поки ця боротьба не буде скерована проти нас. Сталін і Сікорський хотіли б убити одним пострілом двох зайців: знешкодити німців і з німецькою допомогою розбити українців.
Українці не брали і не братимуть участі у цій війні...Німці самі добре розуміють ситуацію...»
«ДОКУМЕНТ № 182
Лист Коха до Розенберга стосовно опору у рейхскомісаріаті Україна
Рівне, 25 червня 1943 року, секретно.
Рейхскомісаріат України
У-1-7422, № 378/43 (...)
Берлін,
Рейхсміністру А. Розенбергу, особисто.
Об'єкт : ситуація з бандами.
...Українські національні банди мають суворе й уміле керівництво і стільки озброєння, що це викликає подив...Банди нападають...на залізниці, дороги і мости, державні господарства, молочарні, склади хліба і сіна, а також на доступні їм промислові підприємства...»
Так німці справді «добре розуміли ситуацію», як зазначає у своїй книжці «Під прапорами ворога» сучасний російський історик С. Дроб’язко (С. Дроб’язко. Під прапорами ворога. – М.: ЕКСМО, 2004. – с. 131, 132), «...Німецький зондерштаб «Р» підтримував зв'язки з антирадянсько-налаштованими озброєними групами в тилу Червоної армії, а також із загонами УПА...»
Зондерштаб «Р» (особливий штаб «Росія») – секретна організація для спостереженням за партизанським рухом. Організаційно підпорядковувалась абверовському штабу «Валлі» і діяла в Варшаві під вивіскою «Східна будівельна фірма Гільгена». У Пскові,Мінську,Києві та Сімферополі були організовані головні резидентури... Загальна чисельність складу зондерштабу була близько 1000 осіб.
Деякі сучасні історичні джерела намагаються нівелювати роль ОУН у творені і керівництві УПА, подаючи це збройне формування у образі позапартійних «народних месників», які стихійно піднялись на збройну боротьбу. Найкращою відповіддю їм може стати заява Головного командування УПА від 28 вересня 1947 року.
«...Українська Повстанча Армія повстала з бойових груп ОУН (керованої С. Бандерою) 1942 року... На протязі 1942-43 років в УПА включились українські народні маси... УПА цілком визнає той велетенський вклад, що його внесла ОУН, керована С. Бандерою в справу утворення, зміцнення і розвитку УПА. ОУН поклала основу під УПА, вона скріпила її своїми високоідейними кадрами...» Тарас Чупринка (Роман Шухевич) – Головний Командир УПА 1947 року (Г. Гордасевич. Степан Бандера – людина і міф. Львів: «ЛА Піраміда», 2001 , с. 119).
Про які високоідейні кадри говорить пан Роман? Про колишніх вояків-карателів Українського легіону, чи про дезертирів із дивізії СС «Галичина», які масово тікали до УПА після нищівної поразки від Радянської армії під Бродами, а може він має на увазі «героїв», які масово вирізали польське населення на прикоржонних землях?
Залишимо це риторичне питання без відповіді і перейдемо до розповіді про ще одну «героїчну» сторінку історії «борців за волю України».

Дивізія СС «Галичина»(1-а дивізія УД УНА)

Ідею створення дивізії СС «Галичина» висунув голова так званого Українського Центрального Комітету професор Кубійович. Ця організація була створена на початку війни для активної співпраці з окупаційною владою. У березні 1943 року керуючий Генеральним округом «Галіція» бригаденфюрер СС О. Вехтер добився від Гімлера дозволу на формування із галичан військової одиниці СС.
Рейхсфюрер СС пішов на це, віддаючи данину історичній традиції, оскільки до 1918 року Галичина входила до складу Австро-Угорської імперії і відзначилася у Першій світовій війні, поставляючи вояків до австрійської армії. Сама назва СС була співзвучна з УСС (українські січові стрільці). Тут сповна проявилося історично-сформоване ставлення німців і австрійців до галичан, яких вони сприймали як не зовсім українців. До дивізії було заборонено приймати вояків не галичан.
Набір добровольців до дивізії було проголошено 28 квітня 1943 року.
На призов відгукнулося близько 70000 галичан, з яких до лав дивізії було прийнято тільки 14000. Решта добровольців було прийнято до складу німецької поліції. Із них було сформовано п'ять нових поліцейських полків з номерами від 4-го по 8-й. В подальшому ці полки були розформовані, а їх особовий склад використовувався для поповнення втрат дивізії.
Тренувальні збори дивізії СС «Галичина» розпочала в таборі «Дембіца» на території Генерал-губернаторства. 350 офіцерів та близько 2000 унтер-офіцерів були направлені до Рейху для підготовки згідно вимог СС. Багато офіцерів у дивізії були німцями, або фольксдойче. Німцями були також і перші два командири – бригаденфюрер СС Шиман і Ф. Фрайтаг, який змінив його 23 листопада 1943 року. По загальній номенклатурі військ СС дивізії було присвоєно 14-й порядковий номер.
У травні 1944 року дивізія була відправлена в Нойгаммер (Сілезія) для подальшого навчання. В травні її особисто проінспектував Гімлер, який залишився задоволеним її бойовим вишколом. В червні 1944 року дивізія відбула на східний фронт, де одразу ж була кинута в бої проти Радянської армії під Бродами.
У боях під Бродами дивізія «відзначилась» своїми каральними діями проти мирного, в основному польського, населення. Есесівці з «Галичини» повністю спалили село Гута Пеняцька, винищивши його цивільне населення.
Ось що пишуть про трагедію Гути Пеняцької польські історики Шота і Щесняк у своїй книзі «Дрога до ніконд»(Варшава, 1973, с. 127).
«...27 лютого 1944 року відділ галицьких есесманів провів пацифікацію польського села Гута Пеняцька коло Бродів. Жінок і дітей було зігнано до кількох будинків, які потім підпалено, а чоловіків розстріляно в місцевій каплиці. На загал загинуло близько 500 осіб...»
А ось як висвітлює цю подію «борець за волю України», відомий нам майор Є.Побігущий, який служив тоді вже у дивізії СС «Галичина»:
«... З розповідей бойової групи Байєрсдорфа відомо, що наступаючі частини на Гуту Пеняцьку поляки зустріли кулеметним вогнем і завзято обороняли село. В бою згоріли костел і різні будинки... звичайно, що мирне населення потерпіло втрати...» (Є. Побігущий. Мозаїка моїх спогадів. Івано-Франківськ: «Лілея-НВ», – 2002, с. 134, 135).

Спеціально для
«Разом – уперед!»
Петро Гайовий, м. Львів
Електронний варіант спеціально
надан сайту "Україна Шенгенська"
редакцією харківської газети "Разом - уперед!"

Продовження читайте

Комментарии     Оставить свой комментарий

15.03.2010 / Іван
Ще одне тісне родинне антиукраїнське коло. Втім на німецькому мундирі Романа Шухевича німецького орла не видно. Ненависть до українського патріотизму єднає православіє наше "радняське" з одіозними "білополяками". Але ж не має викликати здивування відсутність християнської любові українців до представників … Читать полностью
15.03.2010 / zaistinu.ru
Украинский патриотизм? Нельзя ненавидить то, чего нет в природе. Есть инспирированная и инспирируемая по настоящее время геополитическими врагами Руси и православно-славянской цивилизации идеология ураинства. Но что ее ненавидеть? С ней нужно просто бороться. В том числе информационно.
11.02.2010 / Алексей
Классные вы ребята, особенно в цитировании. Если уж помянули книгу Дробьязко, то почему не написать про 5 дивизий СС, укомплектованных из россиян. Он о них, и не только, тоже пишет. А генералов-россиян на службе вермахта было под сотню. В его книге ОУН-УПА посвящено, … Читать полностью
11.02.2010 / zaistinu.ru
А что это за "звери" такие - "россияне" в 40-х годах 20 в.? А речь о том, что "россияне" в нынешней РФ "почитаются" как предатели, а нео-бандеровцы из своих коллаборационистов - приспешников Гитлера героев делают.
19.01.2009 / szturman
Уважаемые коллеги! Большое спасибо за эту статью. Но меня смутил один момент: Дивизия СС "Галичина"(1-ая дивизия УД УНА - 1-а дивізія УД УНА). Безусловно, точность перевода очень важна. Однако в данном случае в скобках или в конце статьи следует сделать примечание, что Украинская … Читать полностью

Оставить свой комментарий


Облако тегов

#Путинвведивойска Агафангел антиНАТО антихрист апостасия Афон война с Грузией Глобализация глобальное потепление Диомид единая валюта Еженедельный обзор событий в газете МИР Запад и Украина инн Ипполит клонирование Коллаборационисты-гитлеровцы мировое правительство Мировой финансовый кризис Наказание Западом НАТО новости Православной Церкви Объявления Оптинские старцы Патриарх Кирилл Подвижники Покаяние Руси Прививки Проповеди пророчества Путин русский патриот св Царь Николай II Святые Отцы сионизм солнечная активность Союз православных Братств Союз Русского Народа старец Николай Гурьянов старец Рафаил (Берестов) тайна беззакония Третий Храм третья мировая война Украинская автокефалия Украинские "гауляйтеры" украинский кризис Украинство против Святой Руси чипы под кожу Число зверя чудеса Чуркин штрих-код и 666 Экуменизм электронный паспорт Ювенальная юстиция

▪ 13.08.2010 - Как на деньги Сороса светлый образ демократа разрушали
▪ 03.04.2010 - В Киеве открывается фотовыставка «Волынская резня - польские и еврейские жертвы ОУН-УПА»
▪ 26.03.2010 - ИНТЕРВЬЮ АНДРЕЯ ВАДЖРЫ
▪ 09.01.2010 - Психология национал-сервилизма. Национал-лакеи терпят поражение
▪ 09.01.2010 - Кто же был чьей колонией? Кто же руководил Советской Украиной?
▪ 21.12.2009 - Украина сегодня: идеология подпольного национализма (I)
▪ 21.12.2009 - Украина сегодня: идеология подпольного национализма (II)
▪ 19.12.2009 - Украинизация: как и зачем большевики наладили массовое производство «украинцев»
▪ 13.06.2009 - В Харькове на «Русь Триединую» подали в СБУ за инакомыслие
▪ 21.10.2008 - В. ЮЩЕНКО ПРИМЕРЯЕТ КОСТЮМ «СИЛЬНОГО ЛИДЕРА»
▪ 16.10.2008 - Заявление организации Донбасская Русь
▪ 03.12.2007 - Шоу на костях
▪ 04.12.2006 - Демократический самостийный геноцид.
▪ 27.11.2006 - Ющенко переврал конвенцию ООН и подготовил о территориальных претензиях к России.
▪ 22.11.2006 - Президент Украины опять не дружит с цифрами. Теперь – на почве голода.
▪ 12.11.2006 - Полищук Виктор : Украинский интегральный национализм - разновидность фашизма
▪ 13.10.2006 - 14 октября 1942 года никакая УПА не создавалась
▪ 12.10.2006 - УПА с немцами не воевала!
▪ 30.09.2006 - Эх, были люди!.. 750-летию столицы Галицкой Руси посвящается
▪ 22.09.2006 - Видя тщетность потуг президента, примирить ветеранов УПА и СА взялись служители потусторонних сил.
▪ 11.09.2006 - Котляревский – наше что? Совсем не то, чему нас учат в школе.
▪ 06.09.2006 - Камень раздора из-за пазухи старого предателя
▪ 01.09.2006 - Отцы, дети и школа или ЧТО ДЕЛАТЬ?
▪ 01.09.2006 - Первые последствия Универсала: Президент начал мыслить категориями исторической правды
▪ 08.08.2006 - Кулиш её породил, Кулиш её и... 8 августа родился первый «разработчик» державной ныне мовы
▪ 20.12.2005 - Петру Гайовому
▪ 17.11.2005 - Не позволим украсть нашу победу
▪ 27.10.2005 - За что и с кем воевала УПА.
▪ 28.09.2005 - Бандеризация Украины и Россия.
▪ 19.09.2005 - Фролов: Россия не должна спасать Ющенко




ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Рейтинг@Mail.ru

Стояние за Истину. 1999-2014. Все права защищены.
При перепечатке обязательна ссылка на http://www.zaistinu.ru